У цьому році виповнюється 150 років перепоховання Тараса Шевченка в Україні.
Це знакова історія, оскільки саме перепоховання перетворилося в своєрідну національну маніфестацію на підтримку України, української культури, української мови та історії. Окрім того, як відомо, між друзями Тараса Шевченка та відомими громадськими діячами велася дискусія стосовно місця його поховання. Серед варіантів називалися і Київ, і Качанівка, однак врешті-решт була визначена Чернеча гора в Каневі. Однією з головних причин повернення тіла Кобзаря з Петербурга було саме прагнення Шевченка повернутися на Україну, де у власній хаті, з власною сім’єю жити саме біля Канева.
Сьогодні, через 150 років цікаво порівняти як тоді місцева влада не давала можливості Тарасу Шевченку реалізувати свою мрію з будівництва власного будиночку в Україні і як нинішня влада цю мрію «реалізовує».
Зі спогадів і листів Тараса Шевченка та його друзів вимальовується сумна історія його прагнення повернутися та оселитися на батьківщині та «історична» роль місцевих чиновників, які не дали можливості це зробити.
Під час своєї останньої подорожі на Україну у 1859 році Тарас Григорович відвідує родичів та з допомогою троюрідного брата і свояка Варфоломія Шевченка намагається купити ділянку землі, яка йому сподобалася між Каневом та селом Пекарі у поміщика Парчевського. У своїх спогадах Варфоломій Шевченко пише: «От і стали ми з ним декуди їздити і шукати йому … такого місця, «щоб Дніпро був під самим порогом». Незабаром і знайшли ми таке місце, і справді чудове! Над самісіньким Дніпром, з невеликим ліском. Ця земелька — може, чи й було дві десятини, — належала до власності п. Парчевського».
Однак, придбати цю ділянку так і не вдалося. В основному через все те ж бажання дрібних місцевих чиновників вислужитися перед вищим начальством. Одну з ключових ролей у цій справі відіграє справник Черкаського повіту Київської губернії Василь Табачников, який вистежував Шевченка під час його поїздки по Черкащині в липні 1859 р. і скористався інцидентом, що стався при обмірі згаданої земельної ділянки поблизу села Пекарі, яку Шевченко мав намір придбати, для звинувачення його в богохульстві, підбуренні селян та антиурядових висловлюваннях. В тому числі і завдяки його доносам Тараса Шевченко заарештовують. Згодом, у своїх листах Тарас Григорович не раз згадує цього пана, так у листі до Михайла Максимовича (9 жовтня 1859р.) він пише: «тепер сижу собі… та згадую собачого сина черкаського ісправника Табашникова». Схожу згадку можна знайти і в листі до О.Хропаля від 26 листопада 1859р.: «Як побачите Т[абачнико]ва, то заплюйте йому всю його собачу морду. Диво мені, що таку подлую, гнусную тварь земля носить. Другим разом я вам напишу, що він хотів зо мною зробить». Цікаво, що за однією з версій причини такої нелюбові В.Табачникова до Т.Шевченка є те, що черкаський справник вимагав, щоб Шевченко «зняв з нього портрет на повний зріст і безпомилково», а за іншою версією Табачников вимагав від Шевченка схвальної оцінки своїх недолугих віршових вправ. В будь-якому разі, саме службова запопадливість В.Табачникова та його прагнення вислужитися були причиною арешту Шевченка влітку 1859 року і його вимушеного виїзду з України та подальших проблем з купівлею земельної ділянки.
Так, у 1859 році постійне перебування Т.Шевченка під жандармським наглядом, обвинувачення у богохульстві, його арешт і фактичне вислання з України негативно впливають на справу з купівлею земельної ділянки між Каневом та Пекарями. Однак, Т.Шевченко надії не залишає. В подальших листах до брата він неодноразово згадує те місце над Дніпром, що йому так сподобалося і просить будь-якими можливими способами все-таки добитися купівлі землі. У листі від 20 серпня 1859 він пише: «…зроби як умієш і як тобі Бог поможе, бо мені і вдень і вночі сниться ота благодать над Дніпром, що ми з тобою оглядали». Подібна згадка і в листі від 10 вересня того ж року: «Та вже там роби, як знаєш і умієш, та тілько зроби, бо мені й досі сниться Дніпро і темний ліс попід горою».
Однак, наляканий наміром «політично неблагонадійного» поета оселитися поблизу, Н.Парчевський відмовив йому в продажі земельної ділянки. У розмові щодо цієї справи з В.Шевченком восени 1859 року Парчевський посилався на те, що нібито повинен узгодити свій дозвіл на продаж землі з київським генерал-губернатором. Справжні причини цієї відмови Парчевський виклав після смерті Шевченка у листі до київського губернського жандармського управління, зазначивши, ніби поховання Шевченка в Каневі посилило загрозу селянських заворушень і становить пряму небезпеку для навколишніх поміщиків. Про це ж писав і автор першої біографії поета Михайло Чалий у своїй примітці до опублікованого ним уривка з листа В.Шевченка: «По всему было можно заметить, что П[арчевск]ий не желал иметь соседом такого человека, как Шевченко».
Через переписку Тараса Шевченка з братом Варфоломієм можна в деталях вивчити його боротьбу і прагнення купити землю поблизу Канева, а також проблеми, з якими він зіштовхнувся. Взимку 1860 року поет пише своєму брату: «Посилаю тобі нашвидку зроблений план хати. Поміркуй і роби, як сам добре знаєш. Мені тілько й треба, щоб робоча була дубова та круглий ґанок скляний на Дніпро».
Тоді, зіткнувшись з небажанням місцевих поміщиків продати землю, В.Шевченко вирішив придбати ділянку на Чернечій горі, яка належала не приватному власникові, а місту Каневу, і була розташована поблизу того місця в урочищі Мотовилівщина, яке облюбував сам Шевченко.
І вже влітку 1960 року Тарас отримує лист від брата, в якому останній повідомляє, що знайшов йому нове місце: «Вище по Дніпру од того місця, де ти сам вибрав, коло Пекарів, на правім же березі, між Каневом і Пекарями, на городських землях, на високій горі, єсть лісочок, граничить з Монастирищем; посеред того лісочка — поляна, далеченько од города; внизу кілька рибальських хаток; на тій горі дуже багато дичок — яблунь і груш: садочок завести можна. А любий староденний Дніпро буде здаваться тобі під ногами… Кринишна вода неподалеку…». Шевченко погоджується на цю пропозицію. «Коли ти кажеш, що коло Канева добре буде, то бери десять десятин землі…», – пише він 1 липня 1860 брату, а вже 29 липня посилає йому 1000 карбованців для їх купівлі.
Однак і з купівлею цієї землі виникають труднощі. Перепони в придбанні для Шевченка земельної ділянки на Канівщині чинилися внаслідок таємного листа київського, подільського і волинського генерал-губернатора І.Васильчикова начальникові III відділу В.Долгорукову від 15 серпня 1859 року, в якому зазначалося, «что если бы Шевченко пожелал поселиться в здешнем крае, то я полагал бы отклонить его намерение […] по той причине, что он известен здесь, как человек скомпрометировавший себя в политическом отношении…».
До останніх днів Т.Шевченко мріяв про власний будиночок в Україні. В одному з листів, датованих 1860 роком, він пише брату про можливість купити хату в селі Пекарях «В Пекарях якась вдова-попадя продає хату: купить би та к осені перевезти на ґрунт і поставить. А весною нехай би сестра Ярина з меншим сином перевезлася в ту хату та й хазяйнувала, а тим часом я з жінкою прибуду…». Тоді ж, в серпні 1860 року він посилає Варфоломію Шевченку перероблений план хати та будує плани на своє повернення: «Посилаю тобі план хати. Коли ти найдеш не так, то поправ і пришли мені; а тим часом окопуй леваду і купуй ліс сосновий; на одвірки тілько і на двері купи дубового і ясенового, та на поміст — липи…». Навіть за півтора місяці до смерті хворий поет продовжує писати брату: «… роби швидче з тим сердешним ґрунтом. Та що ти зробиш, то зараз же і напиши мені, щоб я знав, що з собою робити: чи їхать мені весною в Канів, чи ні…» (22 січня 1861р.). Тарас Шевченко таки повернувся весною у Канів, але, на жаль, вже для вічного спочинку.
Саме ці останні події і листи Шевченка стали ключовими при прийнятті рішення з визначення місця перепоховання поета. Одним з ініціаторів поховання Шевченка у Каневі був його друг Григорій Честахівсьий, хоча відомий етнограф та меценат Василь Тарновський хотів поховати поета на Чернігівщині, у Качанівці, а у Києві на горі Щекавиця, навіть була викопана могила. Однак, передсмертними словами Тараса Шевченка були «До Канева…»
Село Пекарі стає знову знаменитим у 2011 році. Більше як 150 років тому місцеві чиновники, які хотіли вислужитися перед Петербургом, не дали можливість Тарасу Шевченку повернутися в Україну і збудувати в Пекарях свій будинок, а тепер чиновники, які хочуть вислужитися перед Києвом, вирішила там, де Тарас Шевченко мріяв збудувати собі будинок, збудувати вертолітний майданчик. Так, згідно «Вісника Державних закупівель», спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади із забезпечення здійснення заходів з підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу погоджує застосування процедури закупівлі в одного учасника проектно-вишукувальних робіт по об’єкту «Гелікоптерний майданчик місткістю десять посадкових місць з пасажирським терміналом пропускною спроможністю п’ятдесят пасажирів/годину з під’їзною дорогою в селі Пекарі Канівського району Черкаської області» за рахунок коштів державної підтримки з очікуваною вартістю близько 3 мільйонів гривень.
Отож, 150-літня боротьба Тараса Шевченка за належне місце під Каневом триває.
