Ситуація у соціальній сфері села залишається складною. Здебільшого наше село сьогодні живе, як і сотні років тому (за винятком електрики), без централізованого газо- і водопостачання, каналізації, елементарних побутових послуг, кваліфікованої медичної допомоги. Найгострішими проблемами на селі є безробіття, бідність та трудова міграція, занепад соціальної інфраструктури, поглиблення демографічної кризи та зникнення сіл з карти України. За свідченням фахівців, на карті України присутні понад 300 вимерлих сіл. Про те, якою має бути державна політика щодо відродження українського села, ми запитали у народного депутата України Миколи Томенка.
— Державна політика у цій сфері має бути суттєво оновлена. Справді, села поступово зникають, вони спустошуються і занепадають. Якість життя селян не покращується, а погіршується щорік. Тому державі насамперед необхідно фінансово підтримати ті перетворення на селі, які дадуть змогу якісно покращити життя мешканців сільської місцевості. Одним із важливих напрямів тут є забезпечення робочими місцями селян через розвиток галузі виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, відновлення соціальної інфраструктури тощо. Село вкрай потребує мережі нормальних доріг, газо- і водопостачання, вищого рівня медичної допомоги та освіти.
— Як ви оцінюєте нинішню державну політику щодо села?
— Вона хибна та неефективна. Перша її головна проблема полягає в тому, що держава взяла на себе обов’язок централізованого дотування сільськогосподарського виробника і практично повністю переклала на систему місцевого самоврядування фінансування послуг у сфері освіти, охорони здоров’я, культури тощо. Це не може тривати далі, оскільки призводить до істотного зменшення якості соціальних послуг на селі. Потрібна нова державна політика, яка б гарантувала максимально рівні соціальні стандарти для села і міста.
Сьогодні селу вкрай необхідні реальні соціальні програми. Потребує реформування і система місцевого самоврядування в Україні. Зокрема, треба законодавчо закріпити фінансову й організаційну самостійність місцевого самоврядування, без чого неможливо буде забезпечити її відповідальність та дієвість. Натомість сьогодні відбувається не реформа, а, скоріше, наступ на місцеве самоврядування.
— Які галузі соціальної сфери села потребують негайного державного фінансування?
— Насамперед це сільська медицина. У змінах до держбюджету на цей рік слід передбачити збільшення фінансування на сільську медицину. Зокрема, на оснащення сільських амбулаторій і фельдшерсько-акушерських пунктів, придбання автомобілів швидкої медичної допомоги тощо. До речі, на сільську медицину, як і торік, у держбюджеті виділено лише 150 млн. грн. В той же час, наприклад, для ДУСі в бюджеті прямо чи опосередковано на фінансування пільг державних чиновників передбачено близько 400 млн. грн.
Окрім цього, існує хибна стратегія фінансування медицини: зазвичай на місцевому рівні фінансуються наддорогі проекти здебільшого в містах чи обласних центрах, які після того, як будуть збудовані на державні кошти, переходять на платну основу, і через це медичні послуги для багатьох місцевих жителів стають недоступними. За бюджетні кошти сьогодні найважливіше забезпечити гідні умови та оплату медичним працівникам на селі, а також забезпечити всі медичні заклади сучасним діагностичним обладнанням.
— Як мають фінансуватися відповідні перетворення?
— З огляду на українські реалії, на мою думку, фінансування позитивних перетворень в українському селі лише за рахунок державного бюджету не буде ефективним. Тому місцеве самоврядування має самостійніше працювати у цьому напрямі. Також важливим є застосування і механізмів соціального інвестування. Необхідно активніше використовувати ресурси донорських і комерційних організацій для розвитку соціальної інфраструктури.
— Тобто без інвестицій нам не обійтися? Яким чином працюють соціальні інвестиції?
— Соціальне інвестування передбачає цільове залучення ресурсів для вирішення пріоритетних соціальних проблем місцевих громад. Це вже давно стало практикою в європейських країнах і навіть у Росії. Позитивні приклади є й в Україні, щоправда, їх не дуже багато. Необхідно сформувати і поширити механізми соціального інвестування та практичного залучення місцевої влади, бізнес-структур та недержавних організацій до вирішення проблем регіонів, у тому числі сільських територій.
Соціальні інвестиції привабливі тим, що надані бюджетні кошти розподіляються на конкурсній основі під контролем громадськості, а їх використання — прозоре та ефективне. Для успішного залучення інвестицій достатньо надавати із місцевого бюджету 10—20 відсотків від загальної вартості проектів. Решта витрат покриваються за рахунок донорських та благодійних організацій бізнес-структур. Фактично, в цьому випадку застосовується принцип співфінансування. Успішне соціальне інвестування не тільки позитивно впливає на благополуччя сіл і міст, а й збільшує їх інвестиційну привабливість. Тому розвиток такого методу роботи вигідний насамперед для місцевої громади.
— Можете навести приклади успішного соціального інвестування в Україні?
— Звичайно. Такий механізм нині застосовують різні міжнародні проекти. Один із найуспішніших проектів, наприклад, у соціально-гуманітарній підтримці села виконує Український фонд соціальних інвестицій (УФСІ), що був створений відповідно до постанови Кабміну. Ідея цього проекту — надати допомогу місцевим громадам для вирішення наболілих проблем у галузі охорони здоров’я, освіти, культури, водопостачання, екології тощо. Як голова Наглядової ради Українського фонду соціальних інвестицій при уряді Тимошенко в 2005 році, я намагався робити все, щоб діяльність цього фонду була ефективнішою. Нагадаю, що ця інституція реалізовує кошти Світового банку. Ці гроші разом із державними та тими, що виділяють місцеві бюджети чи збирають громади, йдуть на поліпшення соціальної інфраструктури села. В такий спосіб відремонтовано вже майже 600 об’єктів соціального та комунального призначення. Ще близько ста будуть завершені цього місяця. Скажу, що був присутній на відкритті багатьох шкіл, амбулаторій, клубів, яким подаровано друге життя. Фонд у своїй діяльності орієнтується на потреби місцевої громади та на її бажання відродити на своїй території комфортні умови для життя.
— Які завершені об’єкти ви оглянули?
— Я особисто був присутнім на відкритті десятків нових соціально-гуманітарних об’єктів. Нещодавно на Черкащині побував на відкритті оновленої амбулаторії та будинку культури в Канівському районі, в Уманському районі — на відкритті відремонтованої школи, оглянув завершені проекти на Полтавщині, Сумщині, Волині. У Хмельницькому був на відкритті Центру реабілітації бездомних «Промінь надії» та Центру інтеграції допрофільної та профільної підготовки дітей з особливими потребами.
Зазначу, що фонд, окрім реконструкції об’єктів соціального та комунального призначення, ще й створює мережу закладів, де надаються соціальні послуги людям з інвалідністю, бездомним, людям похилого віку, особам, які повернулися з місць позбавлення волі —власне, тим, хто хоче вирватися з полону відчаю та безнадії. Такі центри створюються у семи областях України. Всього таких проектів виконується 80. У створених центрах впроваджуються кращі ідеї та нові підходи з надання соціальних послуг. Завдяки фонду чимало людей зможуть повернутися до повноцінного життя.
Отже, інвестиції в інфраструктуру сільської місцевості та соціальні послуги в умовах України мають набагато більший ефект у боротьбі з бідністю населення, ніж такі самі вкладення в інші галузі економіки. За активного впливу на цей сектор економіки навіть невеликі інвестиції здатні змінити ситуацію на краще. Український фонд соціальних інвестицій своїми діями надав можливість місцевій громаді повірити у відродження соціальної сфери. Це — підказка уряду не лише сподіватися на підтримку Світового банку, а й підтримувати розвиток села системною та конкретною допомогою.
Розмову вів Кирил ЖИВОТОВСЬКИЙ
