Микола Томенко: «Я пропагую Україну героїчну, а Ющенко – трагічну»

Він ніколи не був у тіні процесів, які відбуваються в житті держави. Тепер Микола Володимирович з головою занурився у гуманітарну сферу. Саме про його «неполітичне» життя, й поговорив з ним . Останнім часом стало очевидним, що політичні діячі все менше займаються власне політикою. Невже, як усі люди, вони втомились від нестабільності, й шукають собі якісь альтернативні шляхи власної реалізації?

Можна й так сказати. Але я й у попередній свій активно-політичний період мав певні суспільні пріоритети. Вони були пов’язані не з політичними справами, чи партійними, чи парламентськими, чи урядовими. Я виходив з того, що є питання й проблеми, до яких у держави – я маю на увазі владу, чиновницький апарат – руки не доходили і не скоро дійдуть.

Для себе я визначився, що це речі дуже важливі, і їх треба вже робити. Тим більше, що їх можна реалізувати дуже швидко. Для цього небагато треба: певний креативний, інноваційний підхід, бажання і, в принципі, не дуже великі гроші.

Таким чином, поєднавши професію та хобі, я задумав і почав реалізовувати низку проектів, пов’язаних з історико-культурними темами, з пропагуванням активного способу життя, фізичної культури й спорту, з популяризацією туризму, різних систем оздоровлення. Тобто, фактично, підняв ті теми, які можуть Україну в очах українців та іноземців зробити привабливою.

Це така собі альтернатива іміджу України з нестабільною політикою й економікою.

В силу відомих обставин, які склались зараз в нашому парламенті, всі ці речі – спортивні, оздоровчі, культурно-просвітницькі та туристичні, якими я зараз займаюсь, – єдино правильний шлях, але дуже довгий. Щось можна робити зараз, а щось потребує значно довшого часу для реалізації та, звісно, коштів. Отже, поки мої колеги в парламенті ведуть політичні полеміки, я пропагую Україну.

Але ж є, певно, якісь стабільні речі, на відміну від політики й економіки?

Так. Стабільні речі є. Наприклад, захоплююча історія нашої держави, її унікальна природа, високі стандарти культури. Саме базуючись на них, протягом останніх декількох років, вибудувалась ціла низка проектів, які органічно підходять мені, і в яких я не залежу ні від кого.

Навіть якщо допустити такі страшні речі, що зміниться уряд, то, чесно кажучи, ці зміни не вплинуть на мої проекти. Бо власне й починав я їх при інших урядах. Навіть якщо буде поганий курс долара, мої проекти будуть реалізовуватись. (Сміється).

Які саме проекти ви маєте на увазі?

За останні роки визначилося три основні напрямки моєї громадської діяльності. Один з них – «7 чудес України». Спочатку він задумувався як загальний. В ході його реалізації з’ясувалося, що його можна розбити на декілька етапів. Так з’явились історико-архітектурні чудеса, тепер ось – природні. В планах – духовні. Є низка проектів історико-культурологічного напрямку, які я об’єдную слоганом «Україні потрібні герої».

До речі, на цю тему є навіть жарт. Коли в мене запитують, чим мої проекти відрізняються від проектів президентських, який теж дуже активно займається гуманітарною сферою, я відповідаю: «Двома речами. По-перше, я пропагую Україну героїчну, він – трагічну. І, по-друге, я її пропагую власними зусиллями і за фінансової підтримки своїх друзів, він – бюджетними».

Отже, «Україні потрібні герої» – це проект, де я намагаюсь допомогти популяризувати імена, які є брендовими для України і які можуть бути сприйняті усім суспільством.

Роблю це різними способами. Це і видання дисків, і ремонти музеїв, і організація етнофестивалів, де я привертаю увагу до визначної постаті і до місця, де вона народилася чи провела значну частину свого життя. У списку «правильних» людей вже дуже багато: від Гоголя, Лесі Українки до Василя Симоненка.

Ось нещодавно вийшов диск «Лебеді материнства: Живий голос Василя Симоненка», а невдовзі вийде ще аудіо-видання «Класика української літератури. Живі голоси», до якого увійдуть вибрані твори у виконанні Марка Кропивницького, Максима Рильського, Миколи Бажана, Володимира Сосюри, Андрія Малишка, Олеся Гончара, Василя Стуса та інших.

Третій напрямок вашої діяльності, напевно, пов’язаний із пропагуванням здорового способу життя?

Так, я його умовно називаю «Здоровим та спортивним бути модно». Цей проект не закликає всіх, скажімо, віджиматися по сто разів на день, а, швидше, просто рекомендує оздоровчий спосіб життя.

В рамках цього проекту були різні акції. Наприклад, щороку ми проводимо «Спортивні ігри України», де збираємо відомих спортсменів, щоб вони бавилися зі школярами й надихали їх на здоровий спосіб життя. Є акції, пов’язані зі створенням відповідної інфраструктури в регіонах. Останній проект – телевізійний, де я виступив ще й у ролі ведучого («Почни нове життя з Миколою Томенком», – Авт.).

У ході роботи над кожним з проектів, з кожним днем стає зрозумілішим, що можна було би змінити, що, навпаки, додати, як можна їх удосконалити.

Зі спортивними акціями ситуація найскладніша. Річ у тім, що Україна, на превеликий жаль, у спорті фантастично відстала від усіх інших країн. Тут саме той випадок, що ані моїх, ані грошей моїх друзів не вистачає. Один з варіантів виходу з такої складної ситуації – створення спеціального фонду розвитку українського спорту, який би фінансувався з відсотків від лотерей, продажу алкоголю, тютюну тощо.

Що конкретно маєте на увазі? Відкриття спортивних шкіл?

Так, передусім, це створення відповідної спортивної інфраструктури в регіонах. Льодові катки, баскетбольні майданчики ще хоч де-не-де з’являються потехеньку. А от за останні роки в державі не відкрилося жодного палацу спорту! Наприклад, в Білорусі, я вже не беру Росію, в кожному районному центрі є зимовий палац спорту, льодовий майданчик, плавальний басейн. У своєму «підшефному» регіоні, на Черкащині, мені трохи легше працювати, а от у загальнодержавному масштабі…

Треба, щоб не тільки я один переймався цими питаннями. До речі, за останні кілька років своєї роботи у ВР можу похвалитися тим, що я є автором великої кількості прийнятих законопроектів щодо підтримки спорту, здорового способу життя. Варто згадати бодай про заборону закриття спортивних майданчиків та зміну призначення спортивних об’єктів, про обмеження паління у громадських місцях, обмеження рекламування алкогольних та слабоалкогольних напоїв, а також про заборону рекламувати пиво популярним особам тощо.

Що стосується вашого проекту на телебаченні, на каналі ICTV. Ви вже відзняли цикл передач. Будете продовжувати далі, чи на цьому зупинетесь?

Ми зараз зробимо невеличку перерву. А є пропозиції продовжити проект в осінньому циклі й зробити його більш сімейним. Тобто пропагувати такі речі, які можна було би зробити в дворі, на дачі, двома-трьома родинами.

Це можуть бути якісь ігри, забави, що не потребують спеціальної спортивної підготовки. Наприклад, крокет, боулінг, катання на конях. У всякому разі, та команда, яка робила зі мною «Почни нове життя», вже потирає руки у передчутті успіху.

Адже спочатку їм всі говорили, що попиту на програми такого плану немає, і максимальна доля в рейтингу, на яку можна було б очікувати, 2-3%.

Насправді ж, виявилось, деякі мої програми, наприклад, бадмінтон, набрав 6,8 %, ковзани – 6,5%, фітнес – 6,7%. Це дуже високі показники, на які навіть ніхто не сподівався.

Я не вважаю, що такий високий рейтинг вони здобули завдяки моїй присутності, чи присутності відомих музикантів, моїх гостей. Просто програма показала, що людям не вистачає подібних передач, адже чогось схожого раніше не було. Тому є думка все це продовжувати.

До речі, знімальна група, з якою я зараз працюю, кажуть, що роблю помилку, не випускаючи телевізійну версію наших подорожей по «7 чудесам України». Не просто сюжети, як ми зараз робимо – а повноцінну передачу на хвилин 25-30, присвячену якомусь одному диву. Думаю, цю помилку я невдовзі обов’язково виправлю.

 

Іванна СМОЛЯНА

http://www.4post.com.ua/gromada/100892.html