day.kyiv.ua
У понеділок в президентській політичній команді відбулися кадрові ротації. На своєму засіданні «Блок Петра Порошенка» обрав нового голову фракції — Артура Герасимова, а на його попереднє місце (представник Президента у Верховній Раді) глава держави призначив народного депутата від БПП, дружину генпрокурора України Юрія Луценка — Ірину Луценко. Впадає в очі родинна монолітність, що дедалі міцнішає на владних президентських горизонтах. Нещодавно у ЗМІ й соцмережах з’явилася інформація, що, мовляв, Юрія Луценка готують на посаду прем’єр-міністра, яку нині посідає Володимир Гройсман. Хоча у багатьох така перспектива викликає сумніви.
Ірина Луценко певною мірою має замкнути ланцюг доступу Президента до парламенту і стати ретранслятором його позицій. Ось тільки виникає питання щодо політичної біографії дружини генпрокурора. Експерти зазначають, що вона фактично відсутня. Де політичні вчинки, помітні закони, кроки, які могли б запам’ятатися суспільству?
Щоправда, народний депутат від «Народного фронту» Леонід Ємець вважає: «Потрібно виходити не з понять «сімейного підряду», а з того, що людина демонструє свою ефективність на роботі. Представник Президента в парламенті є не стільки ретранслятором думок глави держави, скільки комунікатором між парламентом і Адміністрацією Президента. В середовищі депутатів, які не один рік провели разом в одному залі й за однією партою з генеральним прокурором або з нинішнім представником Президента в парламенті, буде набагато менше пієтету і додаткових реверансів до них».
Щодо персони нинішнього голови пропрезидентської фракції БПП, Леонід Ємець коментує: «Моє особисте ставлення до Артура Герасимова полягає в тому, що він на своїй посаді представника Президента в парламенті відпрацьовував на всі 100%. Він ретельно розбирається в кожному законопроекті, чує аргументи. Тому я можу лише привітати рішення фракції БПП, яка довірила Герасимову загальну організацію роботи і керівництво фракції». Тим часом у ЗМІ почали з’являтися різного роду матеріали, які ставлять під сумнів безхмарність біографії останнього. До прикладу, йдеться про те, що Герасимов свого часу мав стосунки із бойовиком Ігорем Бєзлєром, який нині підозрюється у скоєнні низки найтяжчих злочинів у військовий період.
«Я знаю Артура як людину, яка багато робить для розвитку БПП на Донбасі, а не «Нашого краю» (саме про взаємини Герасимова з «Нашем краєм» наголошують журналісти. — Авт.), і дуже активного і жорсткого керівника нашої делегації в ПА ОБСЄ, — пише у «Фейсбук» Ірина Геращенко. — До війни він мав бізнес у Донецьку, в нього була велика і успішна консалтингова фірма. Там було кілька десятків водіїв, потім з’ясувалося, що один із них (він працював у цій консалтинговій фірмі кілька місяців) був цей персонаж (сумнозвісний проросійський бандит Бєзлєр. — Авт.). Не думаю, що люди з Донецька відповідають за всіх своїх колишніх співробітників, бо так ми далеко зайдемо… Я, наприклад, знала такого собі Мірошника (Родіон Мірошник. — Авт.), який був прес-секретарем прем’єра Януковича догерманівського періоду. Зараз це чудо — видний партійний «дєятєль» «ЛНР». Нагадаємо, що Мірошник нині — ще й фігура на перемовинах у Мінську як представник ватажка «ЛНР» Ігоря Плотницького.
Складається стійке відчуття, що керуючі посади стали колом, в якому замкнуті окремі персони і доступ до якого суворо фільтрується. «День» неодноразово проводив круглі столи і навіть створював свій «віртуальний» уряд із людей, які могли б стати якісною альтернативою існуючим реаліям. Адже без такої альтернативи не може бути розвитку апріорі. Та, схоже, у нинішньої влади свій підхід, який натякає на прикрий досвід попередників.
Про причини перестановок у парламенті «День» говорить із лідером громадського руху «Рідна країна» Миколою ТОМЕНКОМ.
«ПРЕЗИДЕНТУ ПОТРІБНІ В ПАРЛАМЕНТІ НАДІЙНІ СОЛДАТИ»
— Яке ваше ставлення до нещодавніх призначень Артура Герасимова та Ірини Луценко?
— Президент призначає людей за армійським принципом. Але армії радянської. Йому потрібні надійні солдати, які не дискутують, не обговорюють, не висловлюють своєї точки зору, а лише репрезентують позицію глави держави. Або йому потрібні представники політичних родин України, адже якщо ви — представник родинної влади, то вам нікуди діватися, ніхто ж не буде критикувати свого кума, брата чи свата. Складається враження, що Президент пішов шляхом найгірших традицій попередніх президентів. У деяких і них був регіональний метод призначення, у деяких виключно кумівський чи родинний, у деяких — бізнесовим принципом, а от Порошенко всі ці принципи синтезував. Він призначає або із партнерів по бізнесу, або із братніх родин, або з тих, хто слухняно виконує його забаганки.
— У ЗМІ нещодавно були оприлюднені факти неоднозначного минулого Герасимова на Донбасі. Як це може вплинути на його роботу в парламенті?
— Важко сказати,чи відповідає дійсності розповсюджена історія донецького життя Герасимова. Але на моє глибоке переконання, на такі посади, особливо коли йдеться про парламентську роботу, не можна призначати людей з відсутністю біографії або з біографією, яка викликає багато питань. Якщо людині важко чітко сказати, чим вона займалася в своєму попередньому житті, то краще йому попрацювати над собою, спочатку реалізувати себе без плям у біографії, а не йти на ту чи іншу посаду в парламенті. Останні призначення значною мірою нівелює статус і парламенту, і таких посад.
Неможливо собі уявити, щоб, наприклад, за попередньої злочинної влади з однієї сім’ї хтось керував і Генпрокуратурою, і в той же час представляв Президента в парламенті. У Клюєва брат був пересічним депутатом, а сам він був а-ля «смотрящим» у парламенті, тобто був хоч якийсь розподіл повноважень.
— Може, йдеться про дефіцит ефективних кадрів?
— Кадри є. За рік перебування в парламенті я чітко побачив, що професійні, патріотичні, але відносно самостійні люди не підходять Президенту. Йому потрібно, щоб вони мали певну залежність. Наприклад, щоб у людини були проблеми із законом, або залежність від бізнесу, або залежність від певних родинних сентиментів. Зараз вся країна обговорює історію з Гонтаревою та Насіровим. Президент зробив все, щоб максимально пролобіювати їх на ці посади. І перша, і другий були прямо або опосередковано пов’язані з бізнесовою діяльністю Порошенка. Більше того, в самій фракції БПП є люди набагато більш професійні й підготовлені, але у них немає такої слабкості, як бути «солдатами Президента».
«ВВАЖАЮ, ЩО СЦЕНАРІЙ ПРИЗНАЧЕННЯ ЛУЦЕНКА НА ПОСАДУ ПРЕМ’ЄРА МАЛОЙМОВІРНИЙ»
— Коли призначали Юрія Луценка генпрокурором, то парламент спеціально під нього змінив законодавство. Наскільки це є небезпечним прецедентом і чи не може повторитися подібна ситуація форматування законодавства під конкретних вигідних Президенту осіб?
— Коли йдеться в цілому про голосування парламенту, то зараз вже буде надзвичайно тяжко ухвалити будь-яке кадрове рішення тільки тому, що, як сказала Гонтарева: «Ви голосуєте не за мене, а за Президента». Тепер цього аргументу недостатньо. Єдиний варіант для Президента — це складна, багатопазлова система, коли умовно беруться три фракції (БПП, Народний фронт і РПЛ) і квадратиками розписуються пропорційно вакантні посади, й кожен голосує за свій квадрат у надії на те, що він щось отримає з бюджетних ресурсів. Ресурс довіри до глави держави навіть у відносно пропрезидентськи налаштованих людей у парламенті вичерпався, тому голосувати за його кандидатури тільки тому, що він так сказав, вже ніхто не буде.
— Нещодавно з’явилися чутки про те, що Юрія Луценка «сватають» на посаду прем’єр-міністра. Наскільки це реально?
— Такий варіант обговорюється. Ключовим аргументом до цього висновку є неформальні розмови Луценка, який своїм політичним соратникам уже говорить про те, що його історична місія в Генпрокуратурі має завершитися заочним вироком Януковичу, а далі він піде в уряд. Отже, така суб’єктивна підстава говорить про ймовірність подібного сценарію. Об’єктивно це підтверджується судовим позовом Шокіна, який є людиною Президента. Він ніколи б не подав позов до суду проти Порошенка без волі останнього. Я, наприклад, подав позов у суд проти Президента і Гройсмана, за що у мене і відібрали мандат. Я не думаю, що ще хтось інший ризикне публічно такі речі робити, тим більше Шокін. Водночас я вважаю, що сценарій призначення Луценка на посаду прем’єра малоймовірний. Зараз в Україні легше звільнити, ніж призначити. Для того, щоб оголосити нового прем’єра, треба оголосити наявність коаліції під нього. Переконаний, що зараз її фактично не існує, а зібрати таку коаліцію під Юрія Луценка буде дуже важко.
«РИЗИК ДОЧАСНИХ ВИБОРІВ ЗА УМОВ, КОЛИ УРЯД ВІДПРАВЛЯТЬ У ВІДСТАВКУ, Є ДУЖЕ ВИСОКИМ»
— Тож звідки такі чутки?
— Гадаю, що це сценарій тиску на Гройсмана та низки гравців з «Народного фронту» (ключовим з яких є Арсен Аваков) щодо того, що існує можливість змінити уряд. Якщо вони не підуть, мовляв, на певне кадрове бачення щодо поділу сфер впливу в країні, парламент зробить нову коаліцію і Луценка призначать прем’єром. Але, повторюю, навряд чи таке станеться. Коли буде розглядатися звіт уряду, то за його результатами можна буде змінити деяких міністрів чи державні комітети, завести туди «правильних» людей і посилити вплив тієї чи іншої фінансово-політичної групи. Тому це тактика, а не стратегія. Ризик дочасних виборів за умов, коли уряд відправлять у відставку, є дуже високим.
— Гройсман позиціонується як людина Президента. Чи відчувається, що прем’єр став грати більш самостійну гру?
— Вони все одно є складовими однієї родинної політики, як я її називаю. Ключова розбіжність між ними зараз полягає в тому, що Порошенко і його оточення, м’яко кажучи, здивовані бажанням Гройсмана настільки нахабно заробляти на бюджеті, як до цього заробляли вони. Гройсман вигризає кожну посаду. Політичних розбіжностей у них немає, адже всі вони служать Мамоні. Тобто ідеологія у них одна. Зверніть увагу, що у нас купа «рибних» посад досі не розподілені. Там, де крутяться великі гроші, контрабандні потоки, люди займають посаду лише виконуючих обов’язків. Це означає, що різні фінансово-політичні групи, зокрема навколо Президента, прем’єра і «Народного фронту», не можуть визначитися щодо кандидатур. Там триває тактичне протистояння в боротьбі за ресурси, тобто за наші з вами гроші.+
Валентин ТОРБА, «День»
4 квітня 2017 р.
