З Миколою Томенком ми зустрілися наступного дня після винесення вироку Юлії Тимошенко. Він виглядав трохи втомленим, адже вночі разом з іншими депутатами чергував у наметовому містечку біля Печерського суду (була інформація, що «Беркут» збирається штурмувати прихильників опозиції). Бютівці вирішили не зносити намети доти, доки не буде рішення Апеляційного суду. Хоча Томенко в розмові з нами пояснив, що не є прихильником такого способу прояву протестів: «Я критично ставлюся до цих мітингів, але якщо рішення вже прийнято, то я — як людина команди — виконую його». Томенко розуміє відповідальність за п’ять років втрачених можливостей і те, що вони сьогодні стали жертвою нереформованої країни. Зокрема про це та багато про що говоримо з першим заступником голови Верховної Ради, членом БЮТ Миколою ТОМЕНКОМ:
«ТЕПЕР «ЯСТРУБИ» НАМАГАТИМУТЬСЯ СТАТИ «ГОЛУБАМИ»
— Пане Миколо, ви чекали на такий вирок чи все ж таки сподівалися, що під тиском світової громадськості, українського суспільства суд ухвалить інше рішення?
— За змістом ми очікували такого вироку, але не за формою. Це унікально, коли суд ухвалює вирок у радикальнішій версії, ніж це просить прокуратура, хоча має урівноважувати всі позиції. Я чув про сім років і півтора мільярди, але не чув про позбавлення можливості впродовж трьох років займати державні посади. Це дає мені підстави стверджувати, що я мав рацію у своїх попередніх оцінках: на рівні суду першої інстанції (Кірєєв діяв по заздалегідь складеному плану, в якому апріорі було розписано завдання) Тимошенко має отримати судимість, яка переважатиме дві судимості Януковича. Вони гадали, що українське суспільство й міжнародна спільнота більш-менш адекватно сприймуть такий вирок, а потім можна буде шукати вихід із ситуації. Було створено стратегію, яка, на мою думку, не дала результату. По-перше, що Президент, мовляв, взагалі не знає про що йде мова, по-друге, що все це почав попередній президент Ющенко. До речі, роль Віктора Ющенка була надзвичайно важливою, оскільки — особливо в закордонних інтерв’ю — Янукович використовував саме цей аргумент, що це ще Ющенко сумнівався і звернувся до прокуратури, щоб перевірити законність газової угоди 2009 року. До того ж на суді Ющенко разом з Єхануровим були ключовими свідками звинувачення.
— До речі, якраз у день оголошення вироку з’явилися заяви Ющенка, який сказав, що не вважає справу Тимошенко політично обумовленою.
— Це, мабуть, єдина заява українського політика, який, не чекаючи вироку, підтримав владу. Водночас «Наша Україна», почесним головою якої є Ющенко, категорично засудила вирок. Отже, тут щось не так: або з Ющенком, або з партією.
Але всі ці заяви не виявилися серйозним аргументом для суспільства та міжнародної спільноти. Наразі ми маємо дослідження Українського демократичного кола на замовлення Інституту політики, в якому 53% громадян України вважають, що суд над Тимошенко був упередженим (політично вмотивованим), а 35% — законним. Для порівняння можу сказати, що судовий процес стартував із виграшної для влади позиції: 35% — підтримували владу, 33% — не підтримували, близько 30% — не визначилися. Тобто сьогодні стає зрозуміло, що суспільство не сприйняло цей процес таким, що відповідає стандартам об’єктивного судочинства. Так само, як і міжнародна спільнота. Не враховуючи маргінальних російських або європейських політиків на кшталт Жириновського в Росії, які прославилися своїми не дуже позитивними оцінками України.
Звичайно, такий вирок створить серйозні проблеми на шляху європейської інтеграції України, її сприйняття як європейської країни. Насправді, в стратегічному сенсі, — це не лише вирок Тимошенко, це вирок Україні як демократичній, правовій державі. Якщо подивитися зараз на закордонні ЗМІ, то такий потік негативної інформації щодо України важко пригадати. Можливо, це було під час «касетного скандалу» і зникнення Гонгадзе. Але тоді постраждала репутація не стільки країни, скільки імідж президента Кучми. Досі ми позиціонувалися як країна переважно демократична (особливо на тлі Росії та Білорусі), яка рухається до Європи. А тепер — у нас серйозний обвал. Влада потерпіла фіаско у трьох напрямках: перший — у позиціонуванні себе як влади української за світоглядом; другий — у відносинах з Росією; третій — у справі європейської інтеграції. Навіть якщо угоду про асоціацію і буде підписано, я бачу як мінімум п’ять країн, які поки що не готові її ратифікувати…
— Які?
— Зважаючи на заяви, це Швеція, Чехія, Фінляндія, Естонія, неочікувано різко відреагувала Німеччина, Франція.
Україні нанесено такий серйозний іміджевий удар, оговтатись від якого не допоможе ні кліп про інвестиційну привабливість, ні футбольний чемпіонат Євро-2012. До речі, успішне проведення Євро-2012 — це один із ресурсів влади під час виборчої кампанії. Але, згідно із соціологічними даними, кількість людей, які вважають цей чемпіонат щастям для української економіки й народу, сьогодні зменшилася. Ще один козир влади — це підписання до кінця цього року угоди про асоціацію і зону вільної торгівля з Європою (всі процедури ратифікації тривали б не менше року, тобто якраз під виборчу кампанію 2012 року). Але судовий процес над Тимошенко вибив цей козир із рук влади.
— Чи були в команді Януковича люди, які виступали проти такого вироку Тимошенко?
— Гадаю, такий вирок став можливим через те, що «яструби» навколо Януковича захотіли показати йому, що вони настільки впливові, що можуть реалізувати його мрію — урівноважити вироком Тимошенко те, що він потерпав під час двох виборчих президентських кампаній, а також його судимості.
— А щодо «голубів»?
— Я гадаю, що тепер «яструби» намагатимуться стати «голубами». Крім того, виправдовуватиметься й сам Янукович, що буде апеляція, декриміналізація статті.
«ВІД БАГАТЬОХ ПОІНФОРМОВАНИХ ЛЮДЕЙ ІЗ ПАРТІЇ РЕГІОНІВ Я ЧУВ ПРО ЦИФРУ 15 РОКІВ»
— На вашу думку, як влада взагалі збирається виходити з цієї ситуації, враховуючи заяву Президента?
— У них немає вибору. Вони повинні здати назад. Але навіть якщо Тимошенко не буде сидіти в тюрмі і братиме участь у виборчій кампанії, все одно Україна вже матиме сформований образ країни, де немає поваги до права. У влади є два найреалістичніші шляхи виходу з ситуації. Перший (найшвидший) — це друге читання закону про декриміналізацію (за регламентом поправки приймаються до 21 жовтня). Якщо на погоджувальній раді ми запропонуємо, а ПР підтримає опозицію в необхідності розглядати законопроект, то в середу їх уже може розглянути профільний комітет, у четвер — винести на голосування. Тобто це реально зробити до 20-го числа. Проте в нас із владою дещо різні погляди на декриміналізацію статей 364 та 365. Ми хочемо взагалі ліквідувати основу можливих зловживань у політичних переслідуваннях. Партія регіонів пропонує трактувати вужче. Для них важить, щоб виставити все це як своєрідну амністію. Тобто Тимошенко винна, але під тиском української та світової громадськості ми йдемо на поступки.
Другий шлях — подання апеляції. Якщо її не буде задоволено, тоді —Європейський суд. Там ми точно виграємо.
— Адвокат Сухов заявив, що він не вірить у задоволення апеляції. А ви?
— Якщо чесно, також не вірю. Але її треба пройти, щоб у Європейському суді почуватися впевнено. Думаю, що логіку апеляційного оскарження буде корегувати історія закону про декриміналізацію.
— Якщо говорити про причини. Чому такий вирок став можливим в Україні?
— Тому що уряд прагне реалізувати стратегію монополізації влади. Більше того, загальну версію про те, що Янукович і його команда прийшли на десять років, не завжди підтверджували різні обмовки чи акценти осіб із їхнього табору. Від багатьох поінформованих людей із ПР я чув про цифру 15 років. Тому я зробив висновок, що вони хочуть зорганізувати роботу так, щоб забезпечити два терміни Президентові Януковичу, а потім змінити Конституцію й обрати його в парламенті на третій строк. Для цього їм треба ліквідувати справжню опозицію і створити на її місці квазіопозицію. Саме тому вони й розпочали судовий процес над Тимошенко. Причому мова йде не тільки про лідера «Батьківщини», а й про Луценка, інших опозиціонерів (історія з Євгеном Сусловим та його батьком). Дуже багато бізнесменів, які претендують на певний статус бодай у районі, натрапляють на залякування з боку влади. Це тотальне зачищення опозиційності на всіх рівнях роблять для того, щоб спокійно «процарювати» два чи три терміни. Хоча динаміка зміни ситуації для влади є катастрофічно поганою. Наприклад, оцінка діяльності Президента така: у березні 2010 року схвалювало — 55,3%, не схвалювало — 25,6%, а в жовтні 2011 року схвалює — 23, 8%, не схвалює — 66%. Практично, мова йде про втрату довіри до Президента майже половини населення України. В уряду ще гірші показники: нині його діяльність схвалює 17%.
— Ваші рейтинги теж залишають бажати кращого.
— Останні два місяці, за результатами опитувань Центру Разумкова, «Рейтингу», Українського демократичного кола, наші рейтинги з ПР майже зрівнялися. Різниця 1 — 1,5%. Останні події в суді були переломними, особливо коли виступав захист і сама Тимошенко. До того ж проявила єдність опозиція, була світова реакція. Рейтинг БЮТу і ПР у межах 18 — 20%. Як завжди, є феномен «проти всіх», він зберігається в межах 15 — 16%. Це пояснюється загальним розчаруванням. Але парадокс української ментальності полягає в тому, що середньостатистичний українець зазвичай схильний звинувачувати кого завгодно, тільки не себе.
Про те, що ситуація для влади може погано закінчитися на парламентських виборах, свідчить внесення законопроекту про вибори народних депутатів до офіційного висновку Венеціанської комісії. Мішана система — це рятівне коло для влади, яка за нинішньої пропорційної системи опиниться в меншості. Тому що сума голосів, за нашими підрахунками, віддана за БЮТ, «Фронт Змін» і, наприклад, «Свободу» або «УДАР», є на порядок більшою, ніж сума показників, відданих за ПР і комуністів.
«СИНДРОМ «ЕДИНОЙ РОССИИ»
— Тобто ви є прибічником того, щоб опозиція йшла на парламентські вибори окремими колонами?
— Тут усе залежить від виборчої системи. Якби система не змінювалася, тобто залишалася пропорційною із трипроцентним бар’єром, теоретично можна було б думати про створення єдиного опозиційного блоку. Це фантастично складний шлях, але над ним можна було би працювати. Якщо буде мішана система, як нині пропонує влада, то це означає, що йдуть тільки партії. Тобто треба ліквідувати кілька десятків опозиційних партій, провести їх об’єднання і створити одну партію. Це практично нереально. Тому при запровадженні мішаної системи я вважаю доцільним рух знизу, тобто це, по-перше, робота над створенням і навчанням комісій, по-друге — створення єдиного списку опозиції у 225 мажоритарних округах. За пропорційною системою виборів опозиція виграє, а от за мажоритарною — обов’язково потрібен єдиний список. Долю парламенту визначатимуть саме мажоритарні округи. Програма максимум для опозиції — це змагання за більшість у парламенті, програма мінімум — мати понад 150 депутатів, щоб не допустити зміни до Конституції. Тому що динаміка падіння рейтингу Януковича така, що план на 15 років може бути замінено на 10, тобто обирати Януковича в парламенті не на третій, а вже на другий термін, оскільки на прямих виборах він може програти. Гадаю, що опозиція має підписати документ, який складатиметься з двох частин: перша визначатиме правила гри під час виборчої кампанії; друга визначала би принципи нашої діяльності після виборів.
— Чи правда, що європейські політики під час зустрічі з представниками української влади завжди порушували два питання: перше — суд над Тимошенко, друге — виборче законодавство?
— Так. І це не лише Венеціанська комісія, а й європейські і американські політики та експерти. Але поки що, я так розумію, влада тримається тієї позиції, що вона готова піти на всі застереження і пропозиції щодо виборчої системи з боку міжнародної спільноти за винятком зміни виборчої системи. Українська влада каже, що це наша внутрішня справа, і ви тут не можете втручатися. Адже тут питання набагато серйозніше: або вони утримають владу після 2012 року, або не утримають. Тому, влада буде використовувати всі наявні ресурси, щоб змінити виборчу систему.
— За які правила гри у виборчому законодавстві виступаєте ви?
— Виборче законодавство треба реформувати еволюційним шляхом, де були б присутні дві складові — відкриті списки й регіональна складова. Наприклад, людина, проживаючи в Києві і голосуючи за конкретну партію, повинна знати, за кого конкретно із кандидатів у депутати вона голосує в цій політичній силі. Принагідно, вона могла б підвищити рейтинг цього депутата, тобто мала б право двох голосів — за партію і за кандидата. При мішаній системі, відбувається роздвоєння виборчого мислення українця. Ментально це йому дуже комфортно. При цьому роздвоєнні він намагається пояснити, що діє чесно. Він розумом і серцем голосує за виборчий список близької партії, і шлунком — за багатія у мажоритарному окрузі.
— Щодо об’єднавчих процесів серед провладних політичних сил. Про що це може свідчити?
— У Партії регіонів тут існує певний стереотип. Або через свою ментальність, інтелектуальну обмеженість чи з інших обставин, вони постійно використовують російський досвід. То годинники поспішають переводити, то прапор перемоги вивішувати, то ще щось. Причому, ухвалюють закони, які переписані з російських, навіть не змінюючи ком. Тому ці об’єднання — це черговий російський синдром, пов’язаний із «Единой Россией», коли всі люди, які знаходяться при владі, мають бути в партії. Тобто, якщо Тігіпко і Литвин в системі влади, вони повинні знаходитися в партії влади.
«ПОМАРАНЧЕВА ВЛАДА ТАКОЖ СТВОРИЛА ЦІ УМОВИ»
— Багато хто вважає, що у усій цій історії Тимошенко винувата сама, адже будучи при владі, вона мало що зробила, щоб реформувати правоохоронну систему, зокрема, суди.
— Погоджуюся, помаранчева влада також створила ці умови. Просто тут треба розуміти, що у конституційній моделі президентсько-парламентської республіки важко щось реформувати без президента. Я скажу так: це спільна відповідальність тих політиків, які виграли президентські вибори 2004 року. Це наша спільна помилка, що в частині базових реформ — правоохоронна система, суди, місцеве самоврядування, залишилися нереформованими. Ми самі значною мірою зберегли інструментарій, яким скористалася нинішня влада. На наше виправдання можна сказати те, що насправді таке цинічне судочинство сьогодні стало можливим після так званої судової реформи: такої залежності суддів від АП при попередній системі не було. Я гадаю, навіть якби збереглася судова система зразка президента Ющенка і прем’єра Тимошенко щодо Януковича чи ще когось, такого судового процесу не було б.
— Реакція міжнародної спільноти відома. Що може реально загрожувати Україні?
— Зараз буде дуже важлива поїздка Президента до Брюсселя, якщо, звичайно, запрошення не буде відкликано. Можливо, розглядатимуться питання, які будуть переводити Україну, її керівництво в ізоляцію. А далі може бути і блокування рахунків за кордоном. Зараз фактично кожен день рахуємо. У нас душа болить за Тимошенко і Луценка, але ініціатива зараз на боці влади. Ми готуємо всі передмови: правки в статті, апеляцію… Але мусимо почути, як влада збирається діяти: й далі заганяти країну у довічну прірву ізольованості від цивілізованого світу чи все-таки намагатиметься виправити ситуацію, яку сама і створила.
— Під час судового процесу, Юлія Тимошенко заявляла, що суд над нею не повинен стати перешкодою на шляху євроінтеграції України. Зокрема, вона закликала лідерів європейських країн знайти політичну мудрість і підписати до кінця року угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі. Ви й надалі будете дотримуватися такої думки чи, як ви вже сказали, можливий і «білоруський шлях»?
— Ми й досі залишаємося на цій позиції. Щодо «білоруського шляху» — можлива така реакція світу, тому що для неї ці події теж несподіванка, тим більше після великої кількості переговорів і обіцянок Януковича. Але ми залишаємося на тій тезі, що українці і Україна у європейській інтеграції не повинні страждати від мстивої влади.
— Відомо, що наразі відбуваються важкі переговори із РФ про перегляд цін на газ. Як ви вважаєте, чи може вирок Тимошенко стати аргументом, як дехто припускає, на користь української сторони під час переговорів із росіянами?
— Гадаю ні, бо Росія — це країна, яка не має якихось сентиментів щодо певних діячів в Україні. Вона має сентименти до своїх національних інтересів, до формату співпраці між Україною і Росію. В цьому разі вони виходять тільки з того, як захистити свої національні інтереси, тому, в переговорному процесі, українській стороні буде нелегко. Очевидно, українська влада піде на форму тристороннього консорціуму з ГТС або запропонує вигідні пільги російському великому бізнесу в Україні. Поки що з усіх заяв, озвучених старим-новим президентом Росії Путіним, я бачу, що Україна намагається триматися поза Митним союзом або оновленим Євразійським союзом. Тому, я би сказав, що аргумент щодо вироку Тимошенко навіть більше послабив українські позиції. І те, що «Газпром» уже заявив: до листопада поки немає про що говорити, — є підтвердженням цього.
— Існують думки, що після вироку Тимошенко на вашу політичну силу чекають не найкращі часи. Як ви вважаєте, чи вдасться вам зберегти єдність?
— Я завжди висловлював думку, що всі, хто хотів піти, вже пішли. Було достатньо умов і передумов для цього. Тому тепер немає жодної мотивації робити якісь радикальні кроки. Єдина проблема для нас — як побудувати роботу за мішаної системи, враховуючи, що ми маємо 102 депутати у фракції. Якась кількість людей не збирається балотуватися: хтось через вік, хтось через потребу робити бізнес тощо. А проте, сьогодні ми маємо достатньо серйозну фракцію, що одна працює. Якщо ви спитаєте, чи є в парламенті фракція, яка збирається у пленарний тиждень щодня о 9-й ранку і розглядає пропозиції експертної ради фракції, а потім спільним рішенням визначає, як голосувати той чи інший законопроект, я можу вам відповісти, що, окрім нашої, таких фракції немає. У нас фракція функціональна, яка діє в складі мінімум 60-70 депутатів. Тому більшість із них були б непоганими депутатами і в наступному парламенті. Як нам зробити так, щоб співвіднести роботу і в списку, і в окрузі, — це головна проблема. До того ж ми маємо партнерів, з якими працювали довгий період: Народний рух, «Народна самооборона», ПРП, які сподіваються й далі співпрацювати з нами. Ми також сподіваємося, що Тимошенко братиме участь у виборчій кампаній. У нас ніколи не обговорювали питання лідера партії, тому що зрозуміло, що немає передумов для такого питання. Наше завдання, щоб «Батьківщина» саме на чолі з Тимошенко брала участь у виборчій кампаній. Я думаю, що після того як Тимошенко буде на свободі, ми обговоримо механізм формування списку, який убезпечив би нас від помилок.
«БАГАТО ДЕПУТАТІВ ПР, ЯКІ ЛЮБЛЯТЬ ФУТБОЛ, ОЧЕВИДНО, КОЛИ ГОЛОСУВАЛИ, НЕ ЗНАЛИ, ЩО ЛІГУ ЧЕМПІОНІВ ДИВИТИМУТЬСЯ ТЕПЕР О 22.45»
— Нещодавно лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов в інтерв’ю «Дню» сказав, що нинішній тіньовий уряд і опозиція в цілому не є активними гравцями і альтернативою владі.
— Сьогодні структура і логіка існування парламенту є такою, що цивілізована робота опозиції неможлива. По-перше, вони змінили Конституцію і регламент, які взагалі ліквідували опозицію як інститут. І те, що нам дали в середу дві хвилини розказати про свій законопроект, за який ніхто не проголосує, м’яко кажучи, це не має стосунку до опозиційної діяльності. Також теоретично можна погодитися, що ми маємо годину уряду, хоча формально її треба змінювати, тому що півгодини — це перевірка, чи вміє читати міністр, а ще півгодини — запитання від усіх депутатів, зокрема від більшості. Це далеко від формату години уряду, наприклад в англійському парламенті. Найважливіше те, що у більшості немає запиту на роботу з опозицією. Наприклад, на обговорення бюджету, закону про вибори опозицію взагалі не запрошують. Про які конструктивні, альтернативні речі можна казати, коли ми залишаємося поза ухваленням рішень. До речі, поза ухваленням рішень залишаються й середньостатистичні депутати більшості. Їх просто ставлять перед фактом, що питання розв’язано. Вони таким чином потрапляють у масу патових ситуацій. Наприклад, лише тепер за пропозиціями уряду буде скорочено дві третини законопроекту про ліквідацію пільг. Хоча ми про це говорили впродовж дев’яти місяців, і більшість, слухаючи уряд, не змінила жодної статті. Тому якщо є претензії щодо законотворення, то це — до більшості.
Я думаю, що, попри свою гоноровість, їм доведеться повернутися і до такої дрібної, але симптоматичної «штуки», як часові пояси, тому що дуже багато депутатів з ПР, які люблять футбол, очевидно, коли голосували, не знали, що Лігу чемпіонів будуть дивитися тепер о 22.45. Більшість із них, напевно, і не знала, що Україна живе в трьох часових поясах, а базова кількість регіонів живе в так званому київському поясі, який суттєво відрізняється від московського. Я взагалі проти, щоб парламент із власної ініціативи розглядав такі питання. У нас є комісія з часу, фахівці-астрономи. Ізольованість депутатського корпусу — і меншості, і більшості — від підготовки законопроектів призвела до загального нівелювання парламенту як такого. Правда полягає в тому, що більшість принципових законопроектів не готують в парламенті. А це означає, що він у такому вигляді приречений. І не тому що опозиція неконструктивна, а тому що законотворчу діяльність винесли за межі парламенту — в Адміністрацію Президента, Кабінет Міністрів. Отже, конструктивна робота меншості знаходиться у прямій залежності від конструктивності законодавчої діяльності більшості. Якщо в них її немає, то й наша робота нівелюється.
У нас було три міфи: про сильну, професійну і стабільну команду влади. Якщо люди бояться вийти на вулицю, тому що там стріляють з автоматів — в Одесі витратили сім тисяч патронів, щоб вбити одного бандита, — це означає, що є проблеми і зі стабільністю, і з тим, що влада сильна. Що ж до професійної влади, то я не пам’ятаю такого випадку, щоб за іншої влади міністри отримували по кілька усних і письмових зауважень і продовжували працювати. У нас щодня міністр охорони здоров’я отримує якісь попередження, правда, вакцин як не було, так і немає, та він продовжує працювати. У міністра фінансів скільки попереджень — теж працює. Про Табачника — або добре, або нічого. У Криму вже два місяці немає прем’єр-міністра. Чи можливо таке в цивілізованій країні? Парадокс полягає в тому, що, мовляв, Президент не визначився, та він і не має визначатися. За Конституцією України голова Верховної Ради Криму має подати кандидатуру прем’єр-міністра. Я вже не кажу, що півроку немає голови Чернівецької облради, багатьох мерів, голів сільрад. Чому не проводять вибори? Тому що немає кандидатів від влади, які б могли перемогти. Якщо Президент не здатен звільнити міністра, значить, він відповідає за нього.
— На день винесення вироку ваша політична сила анонсувала багатотисячний мітинг на Хрещатику. Проте людей зібралося набагато менше, ніж прогнозували. У чому вбачаєте причину?
— Особисто я не вірю у велику кількість громадян на вулицях саме тепер. Ми сьогодні переживаємо серйозний етап деморалізації і недовіри не так до політиків, як до інструменту впливу через вуличні заходи на політику. Насправді, потенціал є, та він ще не переріс у дію. Можливо, коли буде пріоритет захисту власних прав соціально-економічного характеру, а не інтересів політиків, тоді суспільство буде активнішим. Коли в опозиції ведуть дискусії про ті чи інші заходи, я наполягаю на проведенні просвітницької роботи. Наприклад, я наше наметове містечко біля Печерського суду поміняв би на пікети, де людям роздавали би інформацію про хід судового процесу або про те, що відбувається в країні. Це було б корисніше й ефективніше. Намет як інструмент спротиву великою мірою себе дискредитував. Що більше, треба враховувати розчарування людей після помаранчевих подій. Поки що мене не підтримують, вважають, що намет — це символ боротьби. Я ж переконаний, що сьогодні важливіше донести до людей об’єктивну інформацію й правдиве слово. От тоді суспільство вийде з хат, квартир і соціальних мереж та захищатиме свої права.
Іван КАПСАМУН
