„У студентсько-аспірантський період новорічні свята для нас були святами київськими. Після того, як зима стала відходити з Києва, ми пішли на компроміс і святкували Новий рік у Києві, а потім числа першого-другого виїжджали в гори, щоб побачити справжню зиму, подихати гірським повітрям, долучитися до зимових розваг: покататися на лижах, на ковзанах.
Але вже другий рік поспіль Новий рік починає нагадувати загальноміські змагання з алкоголізму, тому ми вирішили: поки культура відпочинку не повернеться у Київ, Новий рік святкуватимемо подалі від міст, у сільській місцевості. Цього року їдемо на зимовий курорт на Буковину – поспілкуватися з природою, побачити зиму.
Останнім часом ми з друзями намагаємося деідеологізувати Новий рік і відійти від усталених радянських традицій, які пропагуються в новорічну ніч, – страв і фільмів. Так довго жити минулим неправильно. Треба створювати власні традиції. Бачачи, наскільки “прогресивним” виявляється телебачення у святкуванні Нового року, зазвичай, ми майже не дивимося його, окрім звернення Президента як формальної ознаки початку Нового року. Намагаємося запропонувати власну версію відпочинку – без телевізора.
Наш „подарунковий цикл” більше пов’язаний зі Святим Миколаєм. У нас був такий підхід – приносити подарунки повинен Святий Миколай, тому ми вчили сина писати листи, а потім він їх вивішував у вікно чи клав на стіл. Хоча дарувати подарунки бажано кожний день. Тому на Новий рік біля ялинки в кожного теж буде свій подарунок”.
УНІАН,
