Останні події в Україні свідчать, що до четвертої річниці Майдану його романтика та ідеологія, яка базувалася передовсім на цінностях політичної й економічної свободи, гідності та поваги до людини, владою повністю втрачені й забуті.
Майдан, з погляду соціальної складової, став своєрідною революцією середнього класу, який на той час в Україні тільки почав формалізуватися. Саме від нього йшли імпульси боротьби за економічну свободу. Головною причиною цього стали жорсткі правила гри, які нав’язувала тогочасна влада.
Якщо середньостатистичний громадянин у цілому був незадоволений ситуацією в країні, то представники малого й середнього бізнесу потерпали найбільше, особливо у період перед президентськими виборами. Адже спроба підпорядкувати бізнес тій чи іншій «правильній» впливовій фінансово-політичній групі принижувала гідність та соціально-економічну свободу нового класу.
Під політичною свободою розумілася свобода вибору, свобода слова, свобода думки, самореалізації тощо. Такі ідеали були важливі насамперед для журналістів, студентів та «думаючої» категорії населення. Адже студенти на той час постали перед необхідністю голосувати так, як їм наказало керівництво вузів, журналісти були заручниками «темників» влади, інтелігенція, на вимогу правлячої еліти, була змушена обґрунтовувати другий (а насправді — третій) термін президентства Леоніда Кучми. Тому досягнення політичної свободи цими категоріями населення теж стало важливим каталізатором Майдану.
Ще одна складова ідеалів Майдану — більш кон’юнктурна, але не менш значуща — пов’язана з обіцянками нової влади середньостатистичним українцям: підвищення рівня життя людей, боротьба з корупцією, збільшення соціальних виплат, зупинка «олігархізації» країни, прозорість влади, покарання представників попередньої «злочинної влади» тощо.
Так сталося, що вже перший рік роботи нової влади після подій на Майдані продемонстрував, що ця влада не готова реалізувати абсолютну більшість своїх обіцянок, окрім певних зрушень у забезпеченні політичної свободи.
Саме тому симптоматичною, але промовистою стала обмовка Віктора Ющенка: виступаючи в Києві на Майдані Незалежності на честь першої річниці помаранчевої революції, він назвав свято — «роковини Майдану».
Ця обмовка виявилася фатальною, оскільки в команді Віктора Ющенка з часом ставало дедалі менше людей, які формували ідеологію та стратегію Майдану, а тому президент усе далі й далі відходив від своїх передвиборних обіцянок.
Тому зовсім не випадково на четверту річницю Майдану святкування Дня свободи в Україні 22 листопада указом Віктора Ющенка було замінене на вшанування роковин Голодомору. Тобто цьогорічне відзначення річниці помаранчевої революції остаточно «поховане» владою.
Емоційно такий збіг подій вигідний для команди президента, який сьогодні не зацікавлений згадувати про ідеали Майдану та звітувати про те, що зроблено владою за чотири роки після помаранчевої революції. Адже свого часу Віктор Ющенко публічно обіцяв на Майдані щорічно звітувати перед українським народом про свою діяльність. Отже, черговий звіт перед Майданом скасовується.
Вшанування 75-х роковин Голодомору надзвичайно важливе, проте я хотів би, щоб Україна була державою, в якій і поважають свободу, і вшановують пам’ять жертв Голодомору. Тим більше що день вшанування пам’яті жертв Голодомору законодавчо не закріплений за певною датою і тому міг би відзначатися не обов’язково 22 листопада, яке ще має надзвичайно свіжий слід у пам’яті українців як спроба побудувати іншу Україну, з демократичною та чесною владою.
Прикметно також, що президент Віктор Ющенко у 2005 році, постановляючи щорічно 22 листопада визначати в Україні День свободи, своїм Указом № 1644/2005 визначив для вшанування Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій 26 листопада. Звідси висновок, що цьогорічне вшанування жертв Голодомору недарма призначене саме на 22 листопада замість відзначення Дня свободи.
Отже, через чотири роки після помаранчевої революції очевидною є необхідність деполітизації та департизації Майдану. Абсолютна більшість політиків, які асоціюються з ним, з об’єктивних або суб’єктивних причин так і не змогли або не мали можливості реалізувати всю ідеологію Майдану на практиці.
На сьогодні все ще дуже важливо зберегти ціннісну складову помаранчевої революції та Майдан як символ перемоги суспільства, яке продемонструвало здатність впливати на стратегію розвитку країни та змогу скерувати дії влади у тому напрямі, якого прагне абсолютна більшість громадян.
Майдан — яскрава сторінка історії українців, і саме їм потрібно Майдан і залишити. Минуться політичні кризи, інтриги, проте Майдан залишатиметься тією світлою годиною в історії сучасної України, коли суспільство вирішило сказати владі «досить».
Недарма, згідно з опитуваннями сайта «Майдан», які вже кілька років поспіль проводяться напередодні 22 листопада, головними ідеалами «помаранчевого» Майдану відвідувачі сайта визначають право на вибір, свободу людини, справедливість, європейський вибір України, зміну системи влади тощо. І лише на останніх позиціях — такі «завдання» Майдану, як підтримка Віктора Ющенка, голосування проти Віктора Януковича чи суд над Леонідом Кучмою.
для "Дзеркала тижня"
