УНІАН. 8 серпня в Китаї відбудеться відкриття літніх Олімпійських ігор-2008. До складу офіційної делегації України на цьогорічну Олімпіаду включено 254 спортсмени, які виступатимуть у 28 видах спорту. Це найбільша команда в історії незалежності української держави. На що варто сподіватися українським спортсменам, наскільки держава доклалася до їхньої підготовки і чи вдасться випередити Афінський результат?
Микола Томенко, народний депутат, голова комітету ВР з питань сім`ї, молодіжної політики, спорту та туризму (2006-2007 рр.)
Олімпіада – це завжди показник розвитку фізичної культури та спорту кожної окремої країни. Але тут потрібно давати оцінку не тільки з точки зору завойованих нагород спортсменами, які беруть участь в Олімпіаді, а взагалі з точки зору ефективності державної політики у цій сфері. Успіх на Олімпіаді неможливий, коли держава не турбується про розвиток фізичної культури та спорту.
Напередодні Олімпіади в Пекіні Україна переживає один з найгірших періодів в розвитку фізичної культури та масового спорту. Це пояснюється не лише сухою статистикою, а і тим, що вперше представники ігрових видів спорту не братимуть участі в Олімпіаді. Для України ігрові види спорту, такі як футбол, гандбол, волейбол, водне поло завжди були популярними, в них наша країна була конкурентоспроможною. Провал ігрових видів спорту потребує серйозної розмови і відповідних кадрових рішень стосовно чиновників, що відповідають за ці види спорту, оскільки вони не виконали свого завдання.
Непроста ситуація склалася і у відповідних федераціях вищевказаних видів спорту. Не завжди чиновники, що очолюють відповідну федерацію, забезпечують нормальний розвиток конкретного виду спорту. Ми також не побачимо фантастичного успіху і представників нашої легкої атлетики. Але ці результати напряму пов’язані із занепадом в цілому масового спорту, оскільки останніми роками відбулося масове закриття спортивних майданчиків, скорочення спортивних секцій тощо.
Для того, щоб країна отримала позитивний результат, необхідно в державному управлінні фізичною культурною та спортом зробити значне реформування. Коли йдеться про підготовку до Олімпіади, то цим має займатися саме Національний олімпійський комітет, а міністерства мають виконувати функцію управління фізичною культурою та спортом. Тоді буде чітка і зрозуміла відповідальність НОК за результати підготовки наших спортсменів протягом усіх 4 років. На сьогодні ми спостерігаємо картину, що підготовка до Олімпіади була активізована тільки протягом останнього року, хоча мусила б тривати усі 4 роки. Останнім часом левова частина сил та енергії була спрямована на боротьбу – хто буде ділити кошти на Євро-2012.
Якщо ж говорити про конкретні прогнози, то очевидно для всіх, що Афінський результат не повторити (12 місце серед 202 країн-учасниць, 23 медалі – УНІАН) . Це пов’язано не з суб’єктивними причинами, а системною кризою в управлінні і фінансуванні галузі фізкультури та спорту. Ще однією проблемою залишається той факт, що Україна – єдина країна, в якій відсутня зрозуміла система спортивної медицини та антидопінгової профілактики. Всі декларації з цього питання досі залишаються лише на папері. Як людина, яка вболіває за спортивне сьогодення України та опікується парламентською підтримкою цієї сфери, можу сказати, що парламент не перший рік виділяє кошти на вирішення цього питання.
Сумно і смішно, коли чиновники говорять, що Україну цього року на Олімпіаді представлятиме найбільша команда за всю історію незалежності нашої держави. Потрібно відійти від практики оперування лозунгом, що головне не виграти, а взяти участь. Не обов’язково за державні кошти везти на Олімпіаду тих спортсменів, які в загальному рейтингу посідають 50 чи 70 місце. Брати участь в олімпійських змаганнях мають ті, хто дійсно може конкурувати та змагатися за медалі, або молоді спортсмени, які, пройшовши апробацію Олімпіадою, згодом здатні відстоювати честь України. Але я думаю, не варто виголошувати вироки нашим спортсменам та тренерам, а по завершенні Олімпіади повернутися до реалізації нової стратегії державної політики. Україна має визначитися з тими видами спорту, які дійсно потребують серйозного розвитку і фінансування, а не фінансувати всі види спорту без виключення в розмірі по 100 гривень. Крім того, необхідно направити кошти на відновлення спортивної інфраструктури – будівництво майданчиків, спортивних секцій та запровадити ефективну систему відбору спортсменів. Поки цього не буде, Україна буде жити інформацією про купівлю чергового легіонера до футбольних команд та новинами про закриття спортивних телевипусків.
