У середу зранку в ефірі «5 каналу», вітаючи з днем народження Тараса Шевченка, Заступник Голови Верховної Ради України Микола Томенко сказав: «Складається враження, що влада досі боїться Тараса Шевченка».
За словами Микола Томенка, «аби ми були народом, який себе поважає та мали державу, якою можна було б гордитися, то саме 9 березня у нас було б національне свято». «8 березня провели б суспільно-політичні заходи на захист прав жінки та недопущення владного сексизму, а свято національного духу та національної ідеї мали б проводити сьогодні – 9 березня, в день народження Тараса Шевченка, – наголосив М.Томенко.
Микола Томенко відмітив, що життя Тараса Шевченка і героїчне, і трагічне водночас. Він нагадав, що із 47 років життя, 24 поет провів у кріпацтві, 10 – у засланні і лише 13 – вільного життя та творчості. «Ця трагедія і героїзм підкреслені і датами життя, і смерті поета: 9 березня з’явився на світ, а 10 березня – пішов з життя», – зазначив М.Томенко. Віце-спікер також нагадав, що саме 2011 рік – рік 150-річчя з дня смерті та перепоховання Кобзаря. Натомість, за його словами, ще не відбулося жодного засідання урядового оргкомітету та відсутня система чи логіка діяльності влади щодо ювілейних заходів у цьому році.
Загалом, відповідаючи на запитання стосовно того, що варто було б зробити, Микола Томенко відмітив, що «точно не треба будувати пам’ятники». «Це робили і за радянської влади», – додав він. Натомість, за словами Віце-спікера, треба пропагувати творчість, світогляд, ідею Тараса Шевченка. «Варто показати Шевченка художника, донести його твори, які фантастично мелодійні, мовою музики та врешті зробити сучасне кіно, бо живимо у ХХІ столітті», – наголосив М.Томенко.
Підсумовуючи, Заступник Голови парламенту відмітив, що складається враження, що багато представників нинішньої владної еліти свої знання творчості Тараса Шевченка починають та завершують «Заповітом», який обов’язково вивчався у радянській школі, «натомість, головні твори, які є його своєрідними політичними та національними заповітами вони як не знали, так і не знають». «Це незнання, очевидно, перейшло у спадок від Російської імперії, потім Радянського Союзу, оскільки цих справжніх творів поета як боялася влада, так і продовжує боятися», – сказав Микола Томенко.
