Відповідаючи на запитання журналістів щодо нової оцінки командою Президента постаті Тараса Шевченка, заступник Голови Верховної Ради України Микола Томенко відмітив, що протягом святкування Дня Незалежності Президент України та всі його речники визначили своїм своєрідним завданням «зняти» шапку і кожух» з постаті великого українського поета. «Теоретично, такі кроки можна вітати, адже насправді ідея правильна, однак є серйозні проблеми з її реалізацією», – сказав він.
Микола Томенко нагадав, що у свій час він, разом зі своїм колегою – народним депутатом Олександром Абдулліним, безоплатно поширили для шкіл України кілька тисяч портретів молодого Тараса Шевченка (Автопортрет 1840р.). Натомість, прагнення «омолодити» Кобзаря у виконанні команди Президента, на його думку, радують тільки з формальної точки зору. «Ідеологічно наші пропозиції п’ятирічної давності сьогодні цитуються Президентом та його командою, однак, це радує тільки з формальної точки зору», – відмітив М.Томенко. Він зауважив, що, зокрема, історія з реконструкцією оновленого будинку-музею Тараса Шевченка в Шевченківському національному заповіднику, за оцінкою більшості фахівців дає підстави говорити про те, що, «якщо у свій час Тарас Шевченко мріяв збудувати собі справжню українську хату на батьківщині і навіть намалював її план, то в Каневі для нього збудували швидше бізнес-офіс».
Ще більш небезпечною назвав Микола Томенко концепцію, озвучену в останніх виступах Президента, – перетворення Тараса Шевченка в «улюбленця відомих мистецьких салонів … тогочасної Росії». «Якщо так далі піде, то незабаром почуємо, зокрема від Президента, що Т.Шевченко був не просто «культовою постаттю в Російській імперії», а й головним російським «тусовщиком» і великим другом російських царів», – зауважив М.Томенко. «Думаю, достатньо перечитати твори поета, щоби зробити висновок, що нинішнє малювання образу нового Шевченка може сумно закінчитися для самого Шевченка», – додав він.
Цитата із відомого твору Т.Шевченка «Сон (У всякого своя доля)» 1844 року, який вивчається шкільною програмою:
Тепер же я знаю:
Це той первий, що розпинав
Нашу Україну,
А вторая доканала
Вдову сиротину…
О царю поганий,
Царю проклятий, лукавий,
Аспиде неситий!
Що ти зробив з козаками?
Болота засипав
Благородними костями;
Поставив столицю
На їх трупах катованих!
І в темній темниці
Мене, вольного гетьмана,
Голодом замучив
У кайданах. Царю! царю!
І Бог не розлучить
Нас з тобою. Кайданами
Скований зо мною
Навік-віки. Тяжко мені
Витать над Невою.
України далекої,
Може, вже немає.
Полетів би, подивився,
Так Бог не пускає.
Може, Москва випалила
І Дніпро спустила
В синє море, розкопала
Високі могили —
Нашу славу. Боже милий,
Зжалься, Боже милий».
